Що таке перша любов і чому в мене немає хлопця?
Скажу відверто, мені майже 18 і в мене досі не було хлопця. Реакція оточуючих на цю фразу буває абсолютно різною. Хтось каже: "Як так? Мені вже в 12 років три рази серце розбили", хтось відповідає:"Яка ти щаслива, що досі не знаєш всіх цих любовних проблем", а хтось скаже:" Емм, менше перебирати треба!". Дійсно, якщо розібратися, я ж наче симпатична дівчина, не п'ю, не курю, є про що поговорити, добра і щира (ну і дуже скромна). Тоді в чому ж причина? Я не мрію про ідеального принца на білому коні, але я ставлю досить високу планку для хлопця. Якось в книжці прочитала: "Ми любимо тих, кого вважаємо достойними своєї любові". Так і є. Я не вішаюсь на шию кожному пересічному, який проявить до мене якийсь знак уваги. Я також не відношусь до тих, які готові "помутить" 3 тижні, знаючи один одного лише 4 дні. Краще вже ніяк, ніж абияк. Я просто навчилась чекати. Чекати того, хто зрозуміє мене і кому я зможу повністю довіритись. Чекати того, з ким я зможу вперше відчути всі милості кохання і пережити перші конфлікти. Інколи чекати дуже важко, коли оглядаєшся навколо, а скрізь закохані пари, і ти не розумієш, що в тобі не так, якщо ти досі сама. Але я все ж намагаюся відганяти такі думки і вірити, що колись-таки знайдеться той, кого зможу назвати СВОЇМ. Це лише питання часу.
Я знаю, що перша любов у 90% не стає останньою, і я не поспішаю розкидатися гучними фразами типу "мені крім тебе нікого не треба", "я любитиму тебе завжди" і "я заради тебе готова на все". Це реально смішно чути від дитини, яка ще не знає, чого хоче в житті. Але в мене є кілька знайомих, які закохались в один одного ще в юному віці, одружилися і зараз щасливі разом мають дітей мого віку. Не сперечаюсь, такі випадки є, але цим людям до біса пощастило відразу зустрітити один одного на все життя. Для інших, на жаль, перша любов закінчується сльозами і суцільним розчаруванням. Згодом вони, звичайно, будуть згадувати все це з посмішкою, але у 14-15 років, коли тебе хтось кидає, здається, що весь світ руйнується і з'являється відраза до будь-яких стосунків, адже вони знову можуть причинити тобі біль. Я думаю, це дитяче бажання якнайшвидше все спробувати не варте тих сліз. Краще пізніше, але якісніше і з чистим розумом. Бо любов це тобі не "коника з гімна ліпити", це важке мистецтво, уміння поступатися і довіряти попри все. Треба бути готовим до багатьох випробувань і зняти рожеві підліткові окуляри. І тоді перше кохання залишиться незабутнім і принесе набагато більше позитивних емоцій. Бажаю всім зустрічатися лише з тими, з ким сміливо можете планувати спільне майбутнє. А я буду і далі чекати та самовдосконалюватись, сподіваюсь мені ще не довго залишилось)
Твоя Аліна♥
Скажу відверто, мені майже 18 і в мене досі не було хлопця. Реакція оточуючих на цю фразу буває абсолютно різною. Хтось каже: "Як так? Мені вже в 12 років три рази серце розбили", хтось відповідає:"Яка ти щаслива, що досі не знаєш всіх цих любовних проблем", а хтось скаже:" Емм, менше перебирати треба!". Дійсно, якщо розібратися, я ж наче симпатична дівчина, не п'ю, не курю, є про що поговорити, добра і щира (ну і дуже скромна). Тоді в чому ж причина? Я не мрію про ідеального принца на білому коні, але я ставлю досить високу планку для хлопця. Якось в книжці прочитала: "Ми любимо тих, кого вважаємо достойними своєї любові". Так і є. Я не вішаюсь на шию кожному пересічному, який проявить до мене якийсь знак уваги. Я також не відношусь до тих, які готові "помутить" 3 тижні, знаючи один одного лише 4 дні. Краще вже ніяк, ніж абияк. Я просто навчилась чекати. Чекати того, хто зрозуміє мене і кому я зможу повністю довіритись. Чекати того, з ким я зможу вперше відчути всі милості кохання і пережити перші конфлікти. Інколи чекати дуже важко, коли оглядаєшся навколо, а скрізь закохані пари, і ти не розумієш, що в тобі не так, якщо ти досі сама. Але я все ж намагаюся відганяти такі думки і вірити, що колись-таки знайдеться той, кого зможу назвати СВОЇМ. Це лише питання часу.
Я знаю, що перша любов у 90% не стає останньою, і я не поспішаю розкидатися гучними фразами типу "мені крім тебе нікого не треба", "я любитиму тебе завжди" і "я заради тебе готова на все". Це реально смішно чути від дитини, яка ще не знає, чого хоче в житті. Але в мене є кілька знайомих, які закохались в один одного ще в юному віці, одружилися і зараз щасливі разом мають дітей мого віку. Не сперечаюсь, такі випадки є, але цим людям до біса пощастило відразу зустрітити один одного на все життя. Для інших, на жаль, перша любов закінчується сльозами і суцільним розчаруванням. Згодом вони, звичайно, будуть згадувати все це з посмішкою, але у 14-15 років, коли тебе хтось кидає, здається, що весь світ руйнується і з'являється відраза до будь-яких стосунків, адже вони знову можуть причинити тобі біль. Я думаю, це дитяче бажання якнайшвидше все спробувати не варте тих сліз. Краще пізніше, але якісніше і з чистим розумом. Бо любов це тобі не "коника з гімна ліпити", це важке мистецтво, уміння поступатися і довіряти попри все. Треба бути готовим до багатьох випробувань і зняти рожеві підліткові окуляри. І тоді перше кохання залишиться незабутнім і принесе набагато більше позитивних емоцій. Бажаю всім зустрічатися лише з тими, з ким сміливо можете планувати спільне майбутнє. А я буду і далі чекати та самовдосконалюватись, сподіваюсь мені ще не довго залишилось)
Твоя Аліна♥
