Любов - це коли ти йдеш містом із роззявленим від захоплення ротом і камерою напоготові. Любов - це коли ти заблукала вуличками і випадково натрапила на Адміністрацію Президента України. Любов - це коли ти почуваєшся вільним і можеш робити все що хочеш, не піклуючись про думку оточуючих. Любов - це коли ти безмежно сумуєш за фразою "Обережно, двері зачиняються. Наступна станція - Васильківська." Любов - це коли ти піднімаєш очі догори і бачиш неймовірної краси графіті на весь житловий будинок. Любов - це коли ти не можеш пройти повз талановитих вуличних музикантів, навіть якщо дуже поспішаєш. Любов - це коли ти зустрічаєш Володимира Зеленського в ліфті, а Дашу Коломієць в метро. Любов - це коли ти можеш гуляти о 12 ночі на ВДНХ і не боятися, що на тебе хтось нападе, бо скрізь світло і люди. Любов - це коли ти купляєш улюблену шаурму на Бессарабському ринку за 20 грн і тобі для щастя більше нічого не треба. Любов - це коли ти приїжджаєш на Петрівку і розумієш, що потрапив у книжковий рай. Любов - це коли ти пішки проходиш 8 станцій метро, бо заговорився з подружкою. Любов - це коли ти відчуваєш себе краплею в океані, яка з часом може змінити напрям течії. Любов - це коли вдень і вночі. Любов - це Київ. ❤️

ЗЙОМКИ З ЗІРКАМИ АБО ПЛЮСИ ЖИТТЯ В КИЄВІ!

Чи могла б я, проста дівчинка з чарівного міста Рівне, подумати, що вже скоро почну вести насичене столичне життя і знайомство зі знаменитостями? Все абсолютно змінилось минулого року, відколи я поступила в університет у Києві. Це місто мені з самого початку імпонувало сучасними хмарочосами та унікальною архітектурою, непересічними перехожими і швидким ритмом життя. Ніхто тебе не знає, ніхто не обговорює твій зовнішній вигляд і тим більше не засуджує твої вчинки - тут ти можеш навіть не думати, що про тебе скажуть інші. Живеш так, як хочеться тобі, а не комусь. Проте найбільший плюс Києва, як на мене, це розмаїття можливостей, які він відкриває перед кожним. Я також вирішила урізноманітнити своє студентське життя, вирватися з замкнутого кола гуртожиток-універ і вирішила шукати легкий підробіток. Актор масових сцен (АМС) - ідеальний варіант. У столиці творяться майже всі найвідоміші телешоу країни, під час зйомок яких завжди потрібні люди на задньому плані. Часто масовку недооцінюють і не помічають, але без аплодисментів глядачів шоу виглядає пустим і недопрацьованим. Насправді знайти підходящу телепередачу не так і важко - вступаєш в кілька груп Вконтакті, реєструєшся на сайті кастингів і постійно слідкуєш за оновленнями. Так я і потрапила на зйомки сліпих прослуховувань проекту "Голос країни" в якості АМС. Просто уявіть: ви першими можете побачити оновленний склад зіркових суддів, почути нові таланти і перенестися від екранів телевізорів на справжню студію з купою камер і дорогого обладнання. На додачу - тобі ще й платять гроші за те, що ти просто сидиш, вчасно підтримуєш учасника і показуєш свою справжню реакцію на його шикарний спів (підспівування і підтанцьовування стоячи вітаються).  Не все звичайно так ідеально, інколи доводиться і на морозі постояти, і без перерви 4 години просидіти, але все це дрібниці, коли за 3 метри від тебе сидить Святослав Вакарчук, Тіна Кароль, Потап і Ваня Дорн. Уявляєте, вони живі, вони дійсно роблять вибір наосліп, вони навіть спостерігають за реакцією залу, коли учасник виходить на сцену. Безцінно, коли Слава посміхається тобі, показує язика, робить компліменти чи сам імпровізовано співає на сцені під час технічних заминок, щоб розважити змучених глядачів у залі. Шикарно, коли ти бачиш неймовірну зірочку української естради Тіну Кароль і навіть чуєш  ті її особисті думки, які не увійдуть в ефір. Круто, коли Потап весь час веде бесіду з залом і намагається жартувати, навіть коли на це вже не має сил. Прикольно, коли Ванька пише нові треки у будь-яку вільну хвилинку, а ти можеш за цим захоплено спостерігати. Класно, коли гарнюсінькі ведучі Катя Осадча і Юрій Горбунов не на екрані телевізора, як завжди, а перед тобою на сцені. Божечкііі, вам не передати цієї неймовірної атмосфери!!! Мені дуже сподобалася така робота, від якої отримуєш масу задоволення і незабутніх вражень. Я вже чекаю, коли проект почнуть транслювати по телебаченню і я зможу шукати свою задоволену мордашку на задньому фоні зліва. Хтозна, можливо наступного року я вже вийду на цю сцену у якості конкурсантки і зможу розповісти ще й про закулісне життя на шоу)) В будь-якому випадку я не збираюся відступати, я все буду шукати нові можливості та шляхи, як і далі потрапляти в світ незвіданого шоу-бізнесу, знайомитися з відомими людьми, та ще  й отримувати за це гроші. Не дарма ж мене доля занесла в столицю, тому треба використати цей шанс на повну, розважатись і власноруч змінювати своє життя в тому руслі, яке тоообі подобається  :)
Буду і далі тримати вас у курсі справ!
З любов'ю, знову щаслива Аліна♥

ВСЕ НАЙКРАЩЕ СТАЄТЬСЯ СПОНТАННО!

Привіііт! Сьогодні був неймовірний день і я б хотіла з вами трішки поділитись своєю радістю! Почну з того, що 16 січня рівно 18 років тому на світ народилася я - малишка, яка першим ділом посміхнулася, замість того, щоб заплакати. Відтоді пройшло багато часу і сьогодні мене вже можна вперше назвати повнолітньою! І, як не дивно, за сьогоднішній день посмішка не сходила з мого обличчя взагалі ні на хвилинку!!! Отож, розкажу як воно було... Щойно пробило 00:00 - моя сусідка по кімнаті сказала мені встати і піти за нею. Можете уявити моє здивування, коли я побачила, що мої улюююблені сусідочки зробили мені цілий квест по гуртожитку, знаючи мою слабкість до загадок. На кожному поверсі мене чекали заховані папірчики з оригінальними побажаннями, а в кінці ще й перші подаруночки *-* Настрій уже був на висоті, незважаючи на пізню годину. Зранечку я прокинулась і трішки повідписувала подяки на всі ті милості, що мені писали друзі, які зараз не поруч зі мною. Потім я вирішила запам'ятати цей день надовго, тому підняла свою дупцю з ліжечка і пішла з подружкою на хокейний матч. Ви запитаєте навіщо йти дівчинці, та ще й на хокей, та ще й у свій День народження?Прост)) Я давно хотіла побути на реальній грі, відчути всю цю швидкість і адреналін, тому чому б і ні? Але, на жаль, коли я під'їхала до Палацу Спорту, і каса, і будь-які вхідні двері були зачинені, а перед входом стояли такі самі здивовані люди, які не розуміли шо відбувається. Факт є фактом - на матч ми не попали, а точніше нікого не впустили, а точніше матчу мабуть і не було. Не суть. Ми не дуже розчарувалися і вирішили з подружкою піти в кінотеатр у сусідньому "Гуллівері", то ж не псувати свято через таке непорозуміння. Виявляється я їхала в ліфті пліч-о-пліч з Вовкою Зеленським, правда він був у капюшоні і з щетиною, тому я його не впізнала -_- В кіно підходящих сеансів також не було, а чекати годину якось не хотілося, ми вирішили просто піти у одне кафе на Олімпійській. І коли до пункту призначення залишалося лише перейти дорогу, ми спустилися в підземний перехід і до нас підійшов хлопець з банальним запитанням: "Дівчат, у вас хвилинки не знайдеться?". Відтоді і починаються найцікавіші пригоди сьогоднішнього дня. Цей хлопець запропонував нам взяти участь у грі "Крокодил" через півгодини, головний приз якої - безкоштовні сертифікати в Сушия. Я відразу була заінтригована, дізналась усі деталі проведення гри і майже без вагань погодилась. Мабуть з мого боку це дуже дивно було йти не знати куди не знати з ким і не знати навіщо, але, я ж була не сама, а з подружкою, тому якщо б мене почали вбивати в якійсь секті - вона б почула >.<  Та й взагалі я люблю спонтанні рішення і неочікувані повороти подій, тим більше перспектива сидіти в кафе і їсти піцу була не такою цікавою, як спробувати щось абсолютно нове і несподіване. Кароче, прийшли ми в те приміщення, де мала відбуватися гра, дізналися хто її організує, з якою метою і т.д. Нас поділили на 4 групи по 4 людинки і склад моєї команди був просто ідеальним. Так як моя подружка вивчає китайську в університеті, вона запронувала назвати команду "Сяо мао", що означає "Маленькі котики" ^.^ В грі було 4 раунди, ми повинні були показувати жестами нааааайрізноманітніші слова, від  "заносчивости" до "умиления", від "космічного мусора" до "вакууму", від "класифікації" до "мотивації" і т.д. Також ми вдягали маску і намагалися без міміки передати якусь емоцію, або ставали за спеціальну ширму і показували назви популярних фільмів. Якщо з "Гаррі Поттером" чи "Зоряними війнами" проблем не було, то "Король Артур", "Хоробре серце" і "Лють" викликали певні труднощі, адже назву цих фільмів не легко показати, а тим більше вгадати. Наша команда дійшла до суперфіналу і виграла сертифікат на 400 грн в Сушия! Уявляєте? Ось так раптово і з насолодою. Чесно кажучи, після того як гра закінчилась я ні на хвилинку не пошкодувала, що прийшла туди. Нові знайомства з приємними людьми, весела атмосфера, розминка для інтелекту і куууупа смішних моментів. Плюс надодачу головний приз в конкурсі та цукерки, які мене підкупили)) Моя подружка весь вечір дякувала мені, що я все ж відважилася погодитись на таку несподівану пропозицію і потягла її за собою, Ми вже домовилися скоро знову зістрітися з новими друзями і так само круто провести час разом. Тому висновок історії такий: не бійтеся казати "так" спонтанним рішенням, вони роблять життя цікавішим і часто приносять багато неочікуваного задоволення. Будьте відкритими для нових ідей та знайомств і сміливо йдіть назустріч новим починанням, адже все буде добре, мені Славік Вакарчук казав :З
З любов'ю, щаслива Аліна♥

Що таке перша любов і чому в мене немає хлопця?
Скажу відверто, мені майже 18 і в мене досі не було хлопця. Реакція оточуючих на цю фразу буває абсолютно різною. Хтось каже: "Як так? Мені вже в 12 років три рази серце розбили", хтось відповідає:"Яка ти щаслива, що досі не знаєш всіх цих любовних проблем", а хтось скаже:" Емм, менше перебирати треба!". Дійсно, якщо розібратися, я ж наче симпатична дівчина, не п'ю, не курю, є про що поговорити, добра і щира (ну і дуже скромна). Тоді в чому ж причина? Я не мрію про ідеального принца на білому коні, але я ставлю досить високу планку для хлопця. Якось в книжці прочитала: "Ми любимо тих, кого вважаємо достойними своєї любові". Так і є. Я не вішаюсь на шию кожному пересічному, який проявить до мене якийсь знак уваги. Я також не відношусь до тих, які готові "помутить" 3 тижні, знаючи один одного лише 4 дні. Краще вже ніяк, ніж абияк. Я просто навчилась чекати. Чекати того, хто зрозуміє мене і кому я зможу повністю довіритись. Чекати того, з ким я зможу вперше відчути всі милості кохання і пережити перші конфлікти. Інколи чекати дуже важко, коли оглядаєшся навколо, а скрізь закохані пари, і ти не розумієш, що в тобі не так, якщо ти досі сама. Але я все ж намагаюся відганяти такі думки і вірити, що колись-таки знайдеться той, кого зможу назвати СВОЇМ. Це лише питання часу.
Я знаю, що перша любов у 90% не стає останньою, і я не поспішаю розкидатися гучними фразами типу "мені крім тебе нікого не треба", "я любитиму тебе завжди" і "я заради тебе готова на все". Це реально смішно чути від дитини, яка ще не знає, чого хоче в житті. Але в мене є кілька знайомих, які закохались в один одного ще в юному віці, одружилися і зараз щасливі разом мають дітей мого віку. Не сперечаюсь, такі випадки є, але цим людям до біса пощастило відразу зустрітити один одного на все життя. Для інших, на жаль, перша любов закінчується сльозами і суцільним розчаруванням. Згодом вони, звичайно, будуть згадувати все це з посмішкою, але у 14-15 років, коли тебе хтось кидає, здається, що весь світ руйнується і з'являється відраза до будь-яких стосунків, адже вони знову можуть причинити тобі біль. Я думаю, це дитяче бажання якнайшвидше все спробувати не варте тих сліз. Краще пізніше, але якісніше і з чистим розумом. Бо любов це тобі не "коника з гімна ліпити", це важке мистецтво, уміння поступатися і довіряти попри все. Треба бути готовим до багатьох випробувань і зняти рожеві підліткові окуляри. І тоді перше кохання залишиться незабутнім і принесе набагато більше позитивних емоцій. Бажаю всім зустрічатися лише з тими, з ким сміливо можете планувати спільне майбутнє. А я буду і далі чекати та самовдосконалюватись, сподіваюсь мені ще не довго залишилось)
Твоя Аліна♥

Я - АЛІНА і цим все сказано. Багато хто вважає, що я скромна, але я б так не сказала. Я просто 18-річна українська дівчина, яка шукає своє місце в житті, любить відеоблогерів, німецьку мову та солодощі 

Ich bin ALINA und damit ist alles gesagt. Man denkt, dass ich bescheiden bin, aber das würde ich nicht sagen. Ich bin einfach ein 18-jähriges ukrainisches Mädchen, das seinen Platz im Leben sucht und Youtube, Deutsch und Süßigkeiten mag.